Комментарий к книге Украдене щастя
Рецензия на книгу Перехресні стежки
Stritreserka
Люблю книги, які тебе трохи гублять у часі. Здається, що автор ще живий, що пише він про сучасність. Ще здається, що не можна писати про самогубства, нещасливий шлюб, зраду, навіть якщо вона відбувалась подумки і усього лише декілька секунд, якщо ти жив трохи раніше сьогодення. Але останнє - то все моя обмеженість.
Отже, "Перехресні стежки" - це не тільки про Регіну і Рафаловича. Читала книгу двічі, оскільки дуже швидко все забуваю. І якщо перший раз думала, що мова йде про нещасливе кохання, про фатум, про важливість відстоювати своє особисте, про необхідність щастя для двох, то зараз думка змінилась. Адже автор розповідає нам про нас. Про нас темних і неосвідчених, про нас неспроможних боротися за свої права, за своє майбутнє, за свою долю. Якими були русини тоді, такими і залишились. Тут можна багато чого говорити про важливість розумної освіти, про саморозвиток, але то і так усім відомо.
Хочеться сказати, що такі книги дійсно можна вважати класикою, адже їх цікаво читати сучасникам автора і багатьом поколінням після. Проза Івана Франка взагалі фантастичне явище в українській літературі. Тут вже немає мови про тяжку долю кріпаків, про козацтво та інше. Ні, звичайно, треба читати і Шевченка з Кулішем, але мені, як філологу української мови та літератури з маленьким досвідом, все ж таки довподоби проза саме такого типу.
Твір з шкільної програми 10 класу. Ніякого враження не справив. Дівчину насильно видали заміж, через деякий час повертається її коханий, плітки-сварки-бійки, чоловік вбиває коханого. І всі троє вважають, що в них вкрали те саме щастя.