Комментарий к книге Прапороносці
Рецензия на книгу За мить щастя
Aidoru
"За мить щастя" не видався мені ані цікавим, ані нудним, ані веселим, ані сумним. Твір як твір, не більше. Що ж стверджує ця новела? Мені здається, що це ідеали кохання. Знаєте, в літературі буває таке, коли автори відмовляються від здорового глузду і ідеалізують, те саме зробив і Гончар, розповідаючи про любов з першого погляду між окупантом і місцевою. А якщо уявити насправді, то таких історій було тоді тисячі, хай і не з першого погляду. Дуже обережно автор критикує і всю брехливу радянщину, проте це можна побачити лише уважно читаючи оповідання.
Так, автор ідеалізує свої образи. Як сказав би будь-який літературознавець: "Прекрасний приклад романтичного реалізму!" Напевно, так воно і є.
Аналіз
1. Все відбувається у місті Рангуні, яке далеке від українських реалій (романтизм).
2. Нетиповий образ Сашка Діденка, який "не знав нічого, окрім гармати" і типовий образ його циганочки Лорі (суміш романтизму і реалізму).
3. Історичні події, свідком яких був Олесь Гончар (реалізм).
За цими рисами ми з впевненістю можемо сказати, що новела написана у напрямі романтичного реалізму. З одного боку вона самобутня, написана у трохи незвичних барвах, з іншого - надто проста. Безумовно, моя думка не остання інстанція, тому свої висновки кожен повинен робити сам.
Раньше этот роман изучали в школах УССР. Сейчас не знаю как там у нас с этим роман дело обстоит. Сам по себе роман не так уж плох, но слишком уж он правильный. Есть книги намного интересней и правдивей.