современная украинская литература

Ти кажеш не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерна вимели до тла?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,
- Греби, нічого людям не лишай!
Д.Білоус
Як вижити в тяжких нелюдських умовах і залишитися ЛЮДИНОЮ? На це нелегке питання намагається дати відповідь автор, гортаючи життєві сторінки родини Чорножукових у період голодомору 1932-1933 років. На їх прикладі ми можемо побачити трагедію українського народу: зрада, смерть, поневіряння, людська заздрість і підлість, голод, відмова від дитини заради збереження її життя... Але, все ж є проблиск надії на краще майбутнє коли поруч родина, люди, які завжди допоможуть і розділять останній шматок хліба, друзі, які, ризикуючи власним життям, готові наразити себе на небезпеку, діти, які дають сил жити далі, і, кохання, яке підтримує жагу до життя.
Скільки безвинних жертв чиїх імен ми зараз не можемо пішли у небуття, скільки життів обірвалося що не злічити... вічна їм пам'ять.
Автор так легко і реалістично описує події, природу, героїв, що ти не просто уявлюєш, а проживаєш ті страшні події, переймаєшся людським болем, опиняєшся серед людей.
Це не вигадка... Це не політика... Це історія мого багатостраждального народу. ЇЇ потрібно знати, поважати і ніколи не забувати.

Дивна річ пам'ять: хочеться думати про майбутнє, а вона не відпускає з минулого. Так чіпко за нього тримається, що прийдешнє не може набути чітких обрисів, все у ньому розпливчате, ніби в тумані. Часом вона відновлює те, що відбувалося десятки років тому, і, здавалося, вже забуте, розчинене у сьогоденні, як цукор в окропі.