Комментарий к книге Інститутка
Рецензия на книгу Інститутка
guliver_kllk
«Інститутка» — це оповідь від імені молодої служниці Устини. Устина все життя служить у старої пані. Але все змінюється після приїзду молодої інститутки — випускниці інституту благородних дівиць.
Виявляється, освіта дала їй не розум і ерудованість, а зверхність, пиху і злостивість. Молода пані-інститутка вибрала собі Устину за особисту служницю та влаштувала в господарстві справжній терор.
Чому так сталося? Просто зовні життя молодої пані виглядає досконало, але всередині воно наскрізь гниле.
Чи є альтернатива? Устина показує, що є.
Разом із своїм молодим чоловіком Устина покидає затишний маєток і близьких друзів. Натомість вона переїздить до міста, де багато працює, доволі мало заробляє, але відчуває себе вільною.
Що є свобода? Про це міркували і Григорій Сковорода, і Тарас Шевченко… Тепер про це міркує Марко Вовчок. Не випадково письменниця присвятила повість «Інститутка» саме Тарасу Шевченку.
Люблю таку українську літературу. Хоча багато хто закидає, що вона слізна-болюча-соплива і завжди однакова.
Але таким було наше життя, так жили наші предки! Страждали, боліли, і навіть в тих складнющих соціальних умовах вчилися бачити радісні моменти та відчувати красу життя.
Цей твір, відомий мені ще зі шкільної програми, завжил торкає однаково за найтонші струни душі.