Классика

В 2014 році трапилось мені побувати в Карпатах. Бухгалтерським відділом нашої компанії вирішили підкорити найвищу точку УКРАЇНИ гору Говерла. З Івано-Франківська до с. Ворохта їхали, приблизно в 4-5 годин ранку. Коли, вже з'їхали на гірську дорогу, яка йшла поміж гір всі, так і по-приліпали до вікон; і не могли відірватись аж до самого приїзду. Красою зелених гір, оповитих білою імлою в ранішій порі, коли ще мовчать птахи, а дороги не заповнені шумними машинами, неможливо намилуватись. Шум гірських потоків, зелень смерек і велич гір створюють неймовірно прекрасну і неповторну атмосферу.
Читаючи рядки "Тіні забутих предків" одразу злинули в пам'яті ці, чудові спогади. А опис подорожей Йванка по смерековим лісам нагадав мені, як і, крокуючи лісом збирався до вершини Говерли.
Неймовірно чудовий опис карпатських країв, опис побуту жителів гірських поселень надають Карпатам, наряду з красою та пишнотою, ще й магічну таємничість. Адже велика кількість чарівних істот, як добрих так і поганих, низка загадок, пов'язаних з темними хащами цікавлять й бентежать людей й понині. Спонукаючи, і зараз, на Різдво, спершу годувати худобу, окурювати її ладаном і замовляти траву.
Як для мене, ця книга стала краєзнавче-історичним описом. Мені було цікаво читати про природу краю, про релігійні і забобонні ритуали, гуцульське життя на випасі, а історія про Івана і Марічку відійшла на задній план. Хоча, згоден з тим, що ця трагічна розповідь додає свій терпкий присмак повісті М. Коцюбинського.
Книга прочитана в рамках "Книгомарафона (Март 2015)"