Зарубежная классика

Шлях від кріпацтва до свободи. Саме до таких проблем, молода письменниця намагалась привернути увагу своїх читачів. Коли Марко Вовчок читала свою повість у присутності Т.Г. Шевченка та інших українських і російських діячів культури (в тому числі і у присутності І.С.Тургенєва) похвалам на її адресу не було кінця. Її твір був признаний усіма, як велике творіння та здобуток в українській літературі. Щодо мене, то звісно, я не можу не погодись із великими «умами» того часу. Письменниця вміло донесла своє бачення минулих років, висвітлюючи проблематику кріпосного права та взаємин між кріпаками і панами, їх непримиримість та протиріччя, їх умови життя, та розуміння і ставлення до нього. А для цього, як на мене, вона дуже вдало підібрала два жіночих образи, з одного боку Устину – дівчину кріпачку, а з другого - панночку – Інститутку, що повернулась до села із Києва де навчалась, завдяки яким можна прослідкувати всю глибину соціальних, психологічних та побутових проблем за часів кріпосного права.

Не можу сказати, що читала цю повість не вдаючись до глибинних переживань. Було боляче. Особливо вразливими були слова Паночки, які вона промовила своїй бабусі щойно повернувшись із Києва: «Добре вам, бабуню, було тут жити на волі, а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його ніколи!». Ось така гірка доля спіткала її… Натомість Устина, хоч і не учена, проте до долі своєї звертається з особливою чуйністю: «Люди дивуються, що я весела: надiйсь, горя-бiди не знала. А я зродутака вдалася. Уродись, кажуть, та i вдайся... Було, мене й б'ють (бодай незгадувать!) - не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи - i смiюся.Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, - то так i мо? лишенько. Якбименi за кожною бiдою мо?ю плакати, досi б i очi я виплакала. Батька-матерi не зазнаю: сиротою зросла я, при чужинi, у людях. Хоч не було дiла важкого, - так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я...»

І це лише один епізод із життя дівчат… Подібним їм у повісті достатньо. Пани, маючи освіту, забувають про основний предмет: «Світ Людина-Людина», натомість кріпаки, вражають своєю духовністю, яку вони черпають не з книжок, а із самого життя, того самого яким вони проживають від зорі до зорі. Скажімо так, Марія Вілінська (справжнє ім’я письменниці) не поскупилась на образи своїх героїв, одним присвоїв майже весь людський негативізм, іншим – людську свідомість.