Василь Стефаник
Комментарий к книге Камінний хрест
Рецензия на книгу Камінний хрест
Aidoru
Ітак. Я побачив перед собою новелу, повну справжнього селянського говора (за що я красно дякую Стефанику). Проте не лишень цим може похизуватися даний твір, але й прекрасно ілюстрованим історичним фактом – еміграцією українців. МИ бачимо тугу людини, хай і не за панськими умовами життя, звісно, ні, але за своєю Батьківщиною, яка уособлюється в односельчанах. Ріки сльоз – це ріки гіркого прощання. Сім’я Дідуха – мільйони сімей українських селян. Вони не знали іноземних мов, не вміли писати і читати, але вони шукали кращої долі, а знаходили часто-густо свою смерть… Хрест – це кам’яна пам’ять.
Проте мені не вистачило сюжету, не вистачило завершення, надто розповідь була вигладжена, надто вона кидалася з крайності у крайність, надто сильно сюжетні дороги мінялися і йшли в різні боки. Я вважаю, що цінною новела може бути лише у тому сенсі, аби показати, що українська новелістика за кращими зразками західної культури існує. Але з іншого боку, з боку саме смислового, з боку сюжетного, ніяких особливостей я не побачив у цьому творі. Так, непогано, але не більше.
Хоча розповідь і написана на достатньо актуальну в наш час тему, вона мені зовсім не сподобалася. Напевно, визначну роль у цьому зіграло те, що мене нервувала мова і стиль написання. Мені хотілося, щоб це оповідання скоріше закінчилося. Хоч воно і маленьке, я змогла осилити його лише трьома підходами.
Але я не можу сказати, що вона не варта уваги. Просто не моє.