Іван Нечуй-Левицький

Оце називається програмний твір. Всі свої думки, всі естетичні погляди автор виклав майже прямим текстом у своєму романі. Тут і величезна різниця між різними націями, їхньою ментальністю перш за все, і відірваність від життєвих реалій теорій панславізму, якими на старості захопився Дашкович, і ідея просвітництва серед широких мас населення, і думка, що усі біди, все зло відбувається через неосвіченість, і спроможність молодих, активних, цілеспрямованих, освічених українців змінити ситуацію на краще вкладається в уста та думки Павла Радюка.
Через увесь твір проходить захоплення поетичністю українського села, надзвичайною образністю і піднесеністю народно-пісенної творчості, впевненість, що життєво необхідно вивчати історію, етнографію свого народу, засвоювати і розвивати народну мову, писати нею художні і наукові твори, викладати у школах і робити ще багато чого іншого.
Крім того, у романа цікавий сюжет: тут вам і красивий розумний парубок, і рій дівчат навколо нього: одна красива, українка, селянка, але недостатньо освічена. Друга - писана красуня, вчилась в інституті, але від народу далека та книжок просвітницьких читати не хоче, а хоче тільки по балах танцювати. Третя - читає з захопленням, але страшненька, так що ніхто в її бік і не дивиться. І от одну Павло не хоче, бо неосвічена, друга його не хоче, тому що він не дворянин, хоча ніби і любить його, третя просто тихо любить і читає книжки, усвідомлюючи свою непривабливість. Цілий любовний чотирикутник!

Коротше, і сюжет доволі динамічний, і похіхікати є над чим (одна панія Висока палить напалмом :)), і подумати, і уявити реалії шістдесятих років 19 століття. Сподобалось.