теософия

Досвіду знайомства з літературою подібного гатунку у мене малувато (згадати можу хіба що «Розу мира» Андреєва), і тому читав з суперечливими почуттями – зрозумілим скепсісом і бажанням розібратися, що з написаного варте уваги. «Роза мира» у порівнянні з Сведенборгом більш мальовнича, яскрава і суперечлива. Сведенборг пропонує сухий і (наскільки взагалі доречно про таке казати по відношенню до містичної літератури) точний опис духовного світу.

Основну ідею Сведенборга чітко визначив Борхес, з чиєї подачі я, власне, і взявся за книжку: пекло чи рай є свідомим вибором самої людини, яка з самого початку має свободу вибору, або, якщо процитувати самого Сведенборга, «живущие во лжи по злу своему могли бы понимать истины и быть рассудочными, но не хотят, а не хотят, потому что они любят ложь более, чем истину, так как ложь эта отвечает злу, в коем они живут. Что человек хочет, то он и любит, а что любит, то и хочет.» Своїм життям людина визначає цей вибір, і вже після смерті нічого змінити буде не можна.

Хоча описи Сведенборга виглядають послідовними, питань по ходу виникає, звісно, чимало. Напевно, базове – внутрішня недовершеність самої ідеї «божественної істини», суть якої важко зрозуміти за допомогою логіки, оскільки ти не бачиш кінцеву мету. Церкви пропонують вірити в Бога, але при цьому не зовсім зрозуміло, в що саме треба вірити. Так само можна закликати вірити в Дерево чи Океан. Питання – а що далі, що за деревом, океаном, богом, в чому сенс цієї віри – залишається без відповіді.

Сведенборг детально зупиняється на описах різноманітних деталей того світу – як організовано небеса і пекло, хто такі ангели (головна його ідея: ангели – це люди, які досягли того чи іншого розуміння «божественної істини» і полюбили Бога і ближніх, а не себе і світ), що таке «божественне світло», «божественна істина». Новаторським можна вважати і його підхід до віри, як такої. На переконання Сведенборга, зовнішня віра, набожність, ретельне виконання ритуалів, врешті-решт аскеза не мають жодного значення у визначенні, де ж перебуватиме людина, якщо немає справжньої доброти всередині. Яким би ззовні правильним ти не намагався виглядати, суть свою не приховаєш і дорога в рай для тебе буде закрита (якщо бути точним, дорога в рай не закрита ні для кого, але тільки ті, хто по-справжньому сприймає божественний світ відчуватимуть себе в раю затишно і на місці, решта ж просто не зможе там існувати і тому шукатиме місце, яке більше відповідаю потягам душі). Всупереч панівним церковним ідеям, Сведенборг підкреслює важливість розуму і знань. Він наводить один з прикладів святоши, який заперечував розум, і, потрапивши до раю, усвідомив, що просто не здатний зрозуміти, про що говорять ангели.

Деталей, як організоване життя після смерті, Сведенборг наводить багато, але зупинятися на всіх них смислу немає – деякі занадто технічні і мають сенс лише при послідовному знайомстві з текстом, деякі важко примирити з логікою. Сказати, що книжка захоплює, було б перебільшенням, але почитати, щоб розширити уявлення про наявні релігійні концепції, можна. Тим більше, що на тлі традиційних релігійних уявлень концепцію Сведенборга можна сміливо вважати незвичною.