Современная проза

С Жаданом я подружился не сразу. Да и как можно подружиться с тем, кого не понимаешь? А я вот искренне не понимал, зачем Сергею Викторовичу об этом писать? И какую литературную ценность могут собой представлять превратности судьбы Гоги, который решил открыть самый лучший клуб для геев?.. Ну вот не понимал я, и все. Хоть убейте. Не понимаю этого конкретного момента и до сих, к слову.

Но на второй шанс, говорят, заслуживают все. "Ворошиловград" оказался читабельней и понятней. Гораздо.

Есть там и типичное в некотором роде для моих соотечественников стремление "в любых непонятных ситуациях ложиться спать":

"....і ось раптом опинився посеред цього натовпу, відчуваючи, що так просто вони мене не відпустять, що доведеться з'ясовувати стосунки й виходити якось із ситуації, що склалась. На мене тут, схоже, розраховували. Мені це відверто не подобалось. Головне — дуже хотілось гарячої піци."

Есть и недоумевающий глас народа, обернутый в типичную жадановскую форму. Очень здесь уместную, как по мне:

"Вони всі тут народились і тут живуть. Але поводять себе, мов на вокзалі, ти розумієш? Так, наче потяг уже подали і вони тут із усіма прощаються. І вже нікому нічого не винні, і можна все розхуячити і спалити, тому що потяг — ось він, стоїть, чекає. Ось так вони поводяться. І я не розумію — чому? Вони ж, суки, тут живуть. У цих містах. Вони тут виростали. Ходили до школи, пропускали уроки, грали у футбол. Вони тут жили все життя. Так що ж вони випалюють усе за собою?"

А есть откровенно классные вещи, которых хотелось бы видеть у маэстро современной украинской литературы почаще:

"Тієї ночі він спав глибоко й спокійно, наче хтось переганяв крізь нього сни. Вони прокочувались через нього, як вагони з мануфактурою через вузлову станцію, і він переглядав їх усі, мов начальник станції, від чого вигляд у нього був зосереджений та відповідальний."

Одним словом, мы будем теперь дружить. Не до гроба, этого пообещать не могу. Но понимать я Вас, Сергей Викторович, стал чуточку лучше. А это уже что-то :)