short stories

Кожен украхнський письменник хоче показати всю красу місця, де відбуваються головні події. У Підмогильного був Київ, у Франка - Борислав... Михайло Коцюбинський показуэ нам всю красу Карпат - це неймовірні ліси, ріки, гори, долини. Ти поринаєш у завсім невідомий тобі світ, але потопаючи у ньому ти ловишь неймовірний "кайф". Я читала "Тіні забутих предків" з повільною насолодою - мені долинала у самий мозок мова оповідання - ці наріччя, українські вимови декотрих слів. Це неможливо передати в рецензії, це необхідно читати.
Щодо змісту твору та його смислової навантаженності, то погоджуся з попередніми рецензіатами, що це українська історія "Ромео та Джульєтти". Але хочеться зауважити, що це зовсім інша, не Шекспірівська історія. Йван і Марічка - це українські герої, діти, що прагнули щастя й знаходили його у поєднанні з дивовижною природою. Вони від самого народження були іншими, тому і життя їх не схоже на класичних Ромео та Джульєтти. Коцюбинський не вбиває своїх героїв одночасно. І мені здається, що зроблено це навмисне. Автор намагається показати читачеві яким пустим і нестерпним стає життя, коли втрачаєш любов. Чомусь мені хочеться додумати свою версію життя Марічки та Івана, де вони будуть жити довго та щасливо, де в них будуть такі ж чудові дітки, що поринуть у світ природи...