проза жизни

"Село не люди", як і інші книжки Люко Дашвар, прочитала за 2 вечора. Я не розумію, чому стільки негативних відгуків, якщо чесно. Так, жорстоко. Але настільки правдиво, настільки реалістично! Нажаль, так трапляється...
Мені було жаль всіх героїв. Але жаль всіх по-різному, всіх за різне жаль. Катю-за те, що про неї говорили, як до неї ставилися в селі. Ще кількох героїв-за їх вдачу, за неправильні цінності.

Цю книгу та "На запах м'яса" я найбільше люблю і ненавиджу одночасно. Ці дві книги викликали в мене найбільше емоцій та відчуттів, найрізноманітніших.

Що ще можу сказати? Мені здається, що книга не сподобається тому, хто в героях побачив своє відображення. Нехай, може хто і скаже, що це дурниця, та це особисто моя думка.