Современная проза

Кожна війна має своіх героів та антигероів. Перші йдуть боронити рідну землю до останньоі краплі крові, другі -  продають ворогам-окупантам, намагаючись заробити побільше грошей. Груба, брехлива, цинічна ідеологічна багатодесятилітня пропаганда, немов мечем, розколює суспільство, породжує ненависть до Батьківщини. Бути патріотом не те що ганебно, а навіть смертельно. За рідну мову і найменші прояви національноі ідентичності загрожує розстріл, а мінімальний опір чи незгода з самопроголошеним бандитським режимом карається катуваннями. У ще недавно мирному місті люди тремтять від страху під  дулами загарбницьких автоматів, постійних обстрілів артилеріі. Повітря наелектризоване жахом невідомого. Коли поруч чути постріли, розриваються знаряди, гинуть мирні люди, і не знати чи залишишся живим, чи прокинешся наступного ранку з родиною у незруйнованій дощенту оселі. Страшно жити на рідній землі у жахітті підлості, непорозуміння, ненавості, не знаючи хто друг, а хто ворог, від кого чекати пострілу в спину. Невимовно боляче, коли найближчі люди стають ворогами, руйнується сімя, втрачаються друзі, зраджують Батьківщину діти. Війна зриває маски, показуючі справжні обличчя людей. І дуже хочеться вірити, що війна: військова, політична, ідеологічна  закінчиться, і буде мирне небо над головою, люди схаменуться, прозріють. А ще, надія на те, що Донбас - це Украіна не лише територіально, але й душею, можливо не весь, і не зараз, але час правильно все розставить на своі місця.