Современная проза

"Торговиця" - це ода рідному місту і присвята всім тим, хто боровся за незалежність власної країни.
Коломия (її автор називає Місто), в основному - квартал Торговиця, є повноцінним персонажем твору на рівні із людьми. Майстерно передана атмосфера (гамірний базар, мальовнича природа, таємні коханці, суспільством "невизнані" шлюби, колоритні сусідки, що голосно пліткують серед вулиці, місцевий галасливий п"яничка, високоосвічена, високоінтелектуальна, думаюча інтелігенція), настрої, що панують серед населення, і взаємини між різними етнічними групами. Автор ніби освідчується своєму Місту, віддає шану його непохитному духу.
Роман побудований у формі роздумів і спогадів Олеся Шамрая - чоловіка, що пройшов крізь горнило війни, окупацію трьох ворожих держав - Польщі, Росії, Німеччини, знов Росії, але поклав життя у боротьбі за волю України. Мені навіть важко уявити, що довелось відчути і пережити герою, що сотні разів опинявся за крок до загибелі - в тюрмі камери смертників, під пильним наглядом спецслужб, щоразу озираючись і переховуючись, у вічних морозах концтабору, без надії побачити кохану жінку чи батьків. А Олесь - це образ, в якійсь мірі, збірний. Це наші дідусі і бабусі. Вони відчули на власній шкірі, бачили власними очима всі ті звірства, що чинила кожна з окупаційних влад. І мова не йде про відібрану волю, а про конфісковане право на життя - масові розстріли без провини, каторга без складу злочину, приниження гідності.

«...кати ніколи імен не мали й до жодних націй не належали - то звиродніла банда, яка не має ні своєї історії, ані культури, а сумління й жалю до людей - ні крихти.»

Але попри все вони зуміли вижити, зберегти мову і традиції, відстояти нашу незалежність ціною власного здоров"я, спокою і благополуччя.
Проза Іваничука дуже інтелігентна, коректна, багата й поетична. Її хочеться читати повільно спокійними вечорами, насолоджуючись кожним реченням. Думаю, це жива класика української літератури.