Современная проза
Комментарий к книге Груші в тісті
Рецензия на книгу Груші в тісті
josephine_
Фрідріх Шиллер задля натхнення нюхав гнилі яблука, Вольфганг Гьоте - запліснявілий швайцарський сир, Ернст Амадей Гофман нюхав стрикоників, Стефан Цвайг - нашатир, Густав Майрінк нюхав котячу лапку, Лео Перуц - шнапс, Хайміто фон Додерер нюхав старі капці Готгольда Ефраїма Лессінга, Райнер Марія Рільке - череп Вальтера фон Фогельвайде, Франц Кафка нюхав Мілену, а Захер Мазох - винниківську лозу.
А Юрій Винничук нюхав квіти з могилок кохання, білосніжні тіла юних красунь, домашнє вино, медвяні груші, квітковий мед-пилок-кокаїн, селянський сир, чужі помешкання, вокзали, паби, бари, придорожні забігайлівки, архіви, книгарні, галереї, Америку, поляків, поетів, поеток, університетські аудиторії, армійські плаци, вишнево-яблучні сади, печену гуску, цинамон, кардамон, каву та чорнильні ночі.
І багато чого ще.
І багато ще чим дихав молодий Юрко Винничук у молоді і пізніші роки.
Смачна книга, особливо під кінець, де ми дізнаємося, як треба споювати панну, як смажити у тісті груші, як кохатися із винниківськими дівчатами, як виростити у собі барона Мазоха та як жити довго, щасливо і весело.
Особисто мені найбільше сподобалось коротеньке есе "Захер Мазох і я", я б розтягнула його на цитати, бо кожне слово тут є надзвичайно довершеним, щось таке влучне, сміливе та садистське, що аж надихає! Цитата-епіграф - звідти.
Треба читати цей збірник оповідань та оповідок, бо для поліпшення настрою не так вже й багато книжок. А це - одна з них, і не найгірша.
Цю книгу можна з впевненістю назвати "книгою хорошо настрою!". Тут є все: і гумор, і життєві історії, і кохання і звичайно трішки "винничукової еротики". Коли хочеться відпочити, підняти собі настрій, почитати щось цікаве, захопливе, я буду брати цю книгу, обирати одну випадкову історію і насолоджуватися надзвичайною Винничуковою мовою, фантазією та хтозна... Він каже, що пише все про себе. Цікаве ж у нього життя, виявляється!:)