Наука, Образование

Спойлеры
В цій поемі від самого початку є два протилежні образи: молодий поет, простий натхненний хлопець, який вважає себе багатою людиною вже тому, що в нього є природа і він вміє римувати слова. І лицар Бертольд, який понад усе мріє розбагатіти ще більше, мати безліч земель і влади, ну і вважає себе центром всього, а свої погляди єдиноправильними. Коли ж ці два героя зустрічаються вперше, між ними розгорається суперечка, адже вони зовсім різні, рицар просто збиткується над цим талановитим поетом. Проте суперечка приводить до того, що зухвалець рицар бачить: хлопець має владу над словом і певний авторитет серед людей. Тому звертається до нього і просить написати вірші для його коханої Ізідори. Поет дарує просто так вірші рицарю (що вже того смішить і дивує). За допомогою цих віршів Бертольдо завойовує дівчину і вони одружуються.
Та недовго тривало щасливе подружнє життя. З часом ненаситному рицареві вже мало тих земель, які він отримав одружившись, мало сім'ї і люблячої дружини. Він збирається в похід. Спочатку похід йшов добре, проте дійшовши до столиці, Бертольдо зіткнувся з перепоною: люди не бажали віддавати місто якомусь там загарбникові так просто. Облога тривала довго і вже військо казало, що то все не має сенсу - треба вертатися додому, коли до них дійшла щаслива їхня пісня, слова якої додавали сили воїнам і вони враз завоювали місто.
Так до Бертольдо прийшла слава, він зробився багатим графом, і з часом почав ставити свої умови для життя простолюду. А про подяку поетові, яку все так обіцяв (і що було б справедливо, хоча й не обов'язкого для самого поета) він... забув. Одного разу тепер уже граф Бертольдо почув, що люди наспівують якусь повстанську пісню "про рівність і про волю у піснях своїх толочать", почав садити їх по тюрмах, але то не допогало - між людей все жили й жили ті пісні. Рицар, здогадавшись хто автор тієї злиденної для Бертольда пісні, шле до поета слуг, пробуючи підкупити його. Обіцяє чоловікові багатство, тільки щоб писав "правильні" вірші, бо ж вони, як виявилося, мають найбільшу владу. Проте поет відмовився від такої пропозиції, сказавши, що вже й так подарував Бертольдові золото, а більше нічого дарувати не буде "бо лихую тільки славу тії руки можуть дати"
Бертольд аж скипів, почувши відмову. Хоче покласти край цим пісням і садить в тюрму поета. Хлопець каже, що його творчість не має границь і ніякі стіни їй не заважатимуть - вірші все рівно будуть в людей. Відповісти за свої талановиті і революційні вірші, поет мав власним життям. Бертольд теж отримав своє: ті ж самі люди - нащадки поетового слова - вбили Бертольда. У рицаря також залишився син, який теж взяв собі у спадок всі риси батька.
Давня казка Лесі Українки продовжується й досі, йде по колу: зараз є й нащадки графів, що не змінилися. І поети, що на противагу мають силу слова... Поетеса називає все те страшним змаганням, хоч і не кривавим. Коли ця давня казка врешті добіжить кінця, то "настане правда нова", тобто Леся покладає надію на перемогу слова, що змінить все майбутнє... Що ж, і мені хочеться в те вірити....