Классика

Безумству вашому немає меж!
Культура? Брешете! Продали душу!
Ви - нЕлюдство! А, отже, я із вами теж...
Невже з цією думкою я жити мушу?

Мені трохи соромно, що прочитав “Мартіна Ідена” аж у сорок років, але не прочитати його я не міг. За спиною у мене був досвід двох невдалих знайомств з твором, але, натхненний нещодавно прочитаною мелодраматичною "The Little Lady of the Big House" , я наважився на третє.
Перше знайомство відбулось ще за шкільною партою і було перерване (закинуте у глухий закуток) десь після третини прочитаного. Як же мене бісило тоді і бісить зараз те, що у шкільному віці треба було читати неможливу для глибокого усвідомлення (принаймі, мною) літературу. "Мартін Іден", "Майстер і Маргарита", “Над прірвою у житі”, "Маленький принц" (зараз він у програмі для шестикласників і мені буде цікаво почути думку моєї одинадцятирічної доньки) — ось далеко не повний перелік того, що я перечитував зі шкільної програми в уже поважному віці.
Друге — зо три роки тому, коли я намагався прочитати “Мартіна Ідена” в оригіналі. Але знову полишив цю справу. Цього разу причина була у "The Ultimate Hitchhiker's Guide to the Galaxy" — саме перед цим я домучив в оригіналі цю класику нелюбимої мною фантастики з її сленгово-діалектично-фентезійною мовою і “кілометровими” реченнями, коли доводилось заглядати у словник (або й у переклади, бо не кожне слово міг відшукати у словнику) мало не щохвилини. Тому, прочитавши кілька десятків сторінок “Мартіна Ідена” англійською, вирішив, що не варто витрачати свої збурені Дугласом Адамсом нерви і дорогоцінний час на усвідомлення хитросплетінь філософських думок нерідною мовою.
Отже, англійською я перемкнувся на “Гру престолів”, а своє третє побачення з “Мартіном Іденом” почав на рідній — українській. Не вважаю за потрібне переповідати прочитане — як-не-як класика світової літератури і найвдаліший роман Джека Лондона. Воно (побачення) очікувано (доріс же!) стало продуктивним і приємним, не зважаючи на просякнутість ницістю людської натури. Спасибі тобі, Джеку!