Фантастика

Жанр антиутопія - сам по собі досить важкий для розуміння, адже виходить за межі нашої буденності і показує натуральні жахи, котрі з певною долею ймовірності могли статися з тим чи іншим світом.
Початок книги мене заворожив. Людина має можливість перенестися в далеке майбутнє та подивитися на те, як воно усе коїться. Хто б з нас не скористався такою можливістю?
Віталій Карцев потрапляє до Москви у майбутньому і мало не мліє від побаченого. Це справжній шок, адже контролюється у цьому світі абсолютно усе. За тебе вирішують що і скільки ти повинен їсти, куди справлять відходи, як одягатися та яку зачіску носити. Держава контролює книжки, телебачення, та мало не кожен твій подих. Людина тут нібо-то вільна. Ага, у клітці, розміром з бочку для закваски огірків.
Якщо спочатку книжка шокувала, та навіть веселила мене, адже аналогій тут навіть більше ніж треба, то з часом, стала набридати. Одноманітне скиглення Карцева-Классика остогидло за всю ту книжку. Можливо тому, що головний герой був уже доволі старим, тому і не став для меня рідним.
У всій книжці немає жодного, я наголошую, жодного приємного персонажу. Нікого було жаліти, ні до кого було прив'язуватися.
А в кінці взагалі такий сумбур і абсурд з цим Сим-Симичем, що аж за голову хапаєшся.
Не сподобалася книжка, котру я мучила багато, багато місяців.
2 із 5, навіть порекомендувати нема кому.